Борис Пастернак. Матеріали для біографії

Знущання цих днів і імена людей, що брали участь у цькуванні, нехай і під тиском обставин, покриті ганьбою: "Слюсарі пишуть: "Правильно надійшли радянські літератори, вигнавши зрадника зі своїх рядів". Він і жаба в болоті, і свиня, і вівця, і зрадник. А зрадили-те насправді ми. Він залишився вірний літературі, ми неї зрадили", - записала в щоденник 1 листопада 1958 р. Л. К. Чуковская. Після цих подій Пастернак прожив недовго. Він помер 30 травня 1960 р. і похований у його улюбленому Переделкине під Москвою Премія через багато років, в 1989 р., була вручена синові Євгенію Борисовичу, що став хоронителем спадщини. Незадовго до смерті Борис Леонідович написав вірш, що одержав популярність за назвою "Нобелівська премія". Він, якому ладили щасливе життя й блискуче поетичне майбутнє, воно, що точно сформулював, що "ціль творчості - самовіддача, а не галас, не успіх", і завіт, що виконав цей, сповна, виявився в центрі заздрості й недоброжелательства, викликаного його блискучим успіхом 11 лютого 1959 р. вірш "Я пропав, як звір у загоні...

" було опубліковано в лондонській газеті "The Daily Mail" в англійському перекладі за назвою "Nobel Prize". Валентина Синкевич, російська поетеса, що живе у Філадельфії, 13 жовтня 2005 р. розповіла на літературному вечорі в Москві, як росіяни за рубежем були схвильовані долею Пастернаку й віршем. А російського тексту не було й одержати його було не можна: спілкування з опальним поетом було неможливо. І тоді звернулися до відомого поета Іванові Елагину, що працював у нью-йоркській газеті "Нове російське слово", із проханням зробити зворотний переклад. Через кілька днів, рядок за рядком дотримуючись англійського тексту, Елагин опублікував свій варіант. Тепер можна їх зіставитися Я пропав, як звір взагоне. Десь люди, воля, світло, А за мною шум погоні, Мені назовні ходу немає. Темний ліс і беріг ставка, Їли зваленої колода Шлях відрізаний отовсюду.

Будь що буде, усе рівно. Що ж зробив я за капость, Я вбивця й лиходій? Я увесь світ змусив плакати Над вродою землі моєї Але й так, майже в труни, Вірю я, прийде пора - Силу підлості й злості Здолає дух добра Розгубився я, як звір взагоне. Десь люди, воля, світло, За за мною шум погоні, И порятунку мені немає.

Темний ліс на березі озерному, Їли зваленої колода, Я вже від усього відірваний Що б не трапилося - усе рівно. Але яке зробив злу справу, Я - убивця й лиходій, Я - хто мир змусив плакати цілий Над красою батьківщини моєї Однаково вже я близький до труни, Але я вірю, що прийде пора, И подужає дух добра И безчестя й злість